Фольклор — це казки, які вам читали перед сном, колядки на Різдво і прислів’я, якими бабуся зупиняла сварку між братами. Слово знайоме всім, а от що воно означає буквально, знають не всі. Нижче — простий розбір: звідки взялася назва, як вона перекладається, які ознаки має народна творчість і які жанри до неї належать.
Що означає слово фольклор та як воно перекладається
Слово прийшло до нас з англійської мови. Воно складене з двох частин: folk і lore. Folk означає «народ», а lore — «знання», «мудрість» або «вчення». Разом folk-lore читається як «народна мудрість» чи «народне знання».
Термін увів у 1846 році англійський учений Вільям Томс — він був археологом і письменником. 1846 рік — це далеке минуле, майже два століття тому. Тоді цим словом назвали все, що народ створював і передавав усно: казки, пісні, звичаї, повір’я.
Іноді можна натрапити на твердження, ніби слово має латинське або старослов’янське коріння. Це неправда — воно виключно англійське. А в українській мові найточніший синонім — «усна народна творчість». Так цей термін найчастіше пояснюють і в підручниках.
Визначення фольклору простими словами
Фольклор — це колективна художня творчість народу. Вона виникла в давнину, передавалася усно від батьків до дітей і зберігає життєвий досвід, вірування, погляди та мудрість багатьох поколінь.
Фольклор — це не самі лише казки й пісні. До нього належать також обряди, танці, народні звичаї та ігри. Усе, що люди створювали разом і тримали в пам’яті, а не на папері.
У мові слово вживають по-різному: «багатий український фольклор», «вивчати дитячий фольклор на уроці літератури», «фольклорний ансамбль». У кожному випадку йдеться про народну творчість — або про її вивчення та виконання.
Фольклор — це жива пам'ять народу. Його створювали безіменні автори сотні років тому, і дійшов він до нас завдяки живому спілкуванню людей — без книжок, без записів, без авторських прав. Кожне покоління переказувало почуте далі, і тільки так твір залишався живим.
Чотири головні ознаки народної творчості
Учені виділили чотири властивості, за якими народний твір легко відрізнити від звичайного. Ось вони з короткими поясненнями.
- Усність: твори складали й передавали з покоління в покоління «з вуст в уста», не записуючи на папері.
- Колективність та анонімність: у фольклорного твору немає одного конкретного автора; кожен оповідач додавав щось своє, тому автором вважається весь народ.
- Варіативність: через усну передачу та сама казка, пісня чи прислів’я має кілька версій — у різних регіонах, а часом і в сусідніх селах.
- Традиційність: зберігаються сталі прийоми та формули — зачини на кшталт «Жили-були», повтори, усталені сюжети.
Найпростіше побачити варіативність на знайомій казці. Попросіть двох бабусь із різних сіл розповісти історію про лисичку — і ви почуєте дві різні кінцівки. Обидві будуть справжнім фольклором.
Чим фольклор відрізняється від авторської літератури
Порівняння добре показує суть терміна. У таблиці зібрано п’ять критеріїв, за якими народний твір і книжка відомого письменника розходяться.
| Критерій | Фольклорний твір | Авторський літературний твір |
|---|---|---|
| Авторство | Народне — анонімне, колективне | Конкретний відомий письменник або поет |
| Спосіб виникнення та існування | Первинно усний: переказ із уст в уста | Писемний: текст фіксується автором у книзі |
| Кількість версій | Багато варіантів однієї оповіді | Текст канонічний, один незмінний варіант |
| Час створення | Виник у глибоку давнину, точний рік невідомий | Відома точна дата написання чи публікації |
| Зміни в часі | Кожен оповідач може змінювати сюжет і слова | Текст захищений авторським правом, змінювати заборонено |
Простий приклад для п’ятого класу: «Колобок» — це фольклор, бо ніхто не знає, хто його придумав уперше. А «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького — авторська література: є відомий письменник і точна дата публікації.
Основні жанри та приклади фольклору
Народна творчість поділяється на кілька великих груп. Найзручніше розкласти її за тим, як твір доходить до слухача: через слово, через спів або через дію.
Словесні жанри народної творчості
Це найбільша група. Сюди входять розповідні твори — казки, легенди, перекази, міфи — і короткі форми: прислів’я, приказки, загадки.
Казки бувають про тварин, чарівні та побутові. Легенди й перекази розповідають про реальних людей або місця, часто з домішкою чуда. Міфи — найдавніші історії про богів і походження світу.
Короткі жанри вчили дітей мудрості та кмітливості. Прислів’я підказувало, як поводитися; загадка змушувала думати; приказка одним влучним словом зупиняла сварку або висміювала лінощі. Добро і зло тут стоять на чітких місцях, і дитина засвоювала це без нотацій.
Музичний та пісенний фольклор
Пісня супроводжувала людину від народження до старості. Немовля засинало під колискову, молодь співала веснянки, дорослі — жниварські пісні в полі, а про козацькі походи складали думи.
Колискова — це перший дитячий фольклор, який чує кожен із нас. Мама чи бабуся співала її без нот і без записів, тихо, під ритм колихання.
Думи — довгі розповіді про козаків, які виконували речитативом під супровід кобзи чи бандури. Балади поєднували спів із драматичною історією, часто сумною. Календарно-обрядові пісні — веснянки, купальські, жниварські — прив’язані до пір року й до робіт у полі.
Обрядові дійства та народний театр
Тут фольклор виходить за межі слова й стає живою дією. У ній поєднуються рух, музика, костюми та текст.
Найвідоміший приклад — вертеп, народний ляльковий театр. Його носили від хати до хати на Різдво і розігрували історію про народження Христа, а між серйозними сценами вставляли жартівливі.
Зимові колядки та щедрівки співали гуртом, обходячи двори. Весілля перетворювалося на справжню виставу зі своїми ролями — сватами, дружками, старостами — і піснями на кожен етап. Завершували такі дійства танцями: гопаком, козачком, метелицею.
Традиції ці не зникли. Вертепи ставлять у школах і на фестивалях, колядки співають на вулицях, а фольклорні ансамблі розучують старовинні танці та пісні з архівних записів.